Є фільми, оцінювати які неймовірно важко і легко одночасно. Важко тому, що в них немає ніякої моралі, в сенсі якогось висновку, з яким може погодитися або не погодитися глядач, а сюжет прямолінійний і не містить ніякої інтриги. Легко тому, що це відмінний атракціон, заснований не так на візуальних хитрощах, а виключно на акторському складі і блискучому сценарії. Саме до цього рідкісного, можна навіть сказати вимираючого, виду належить і кримінальна трагікомедія "Перестрілка". З сюжетом все просто. Середина 70-х років. Представник Ірландської республіканської армії намагається купити в США за допомогою місцевих посередників велику партію автоматичної зброї. Два угруповання зустрічаються на території покинутого підприємства, де і повинен відбутися обмін грошей на ящики з гвинтівками. І все було б, як то кажуть, на мазі, якби не два абсолютно відбитих громадянина - по одному в кожній з банд. Як виявилося, вони вже раніше зустрічалися і, як в радянській класиці, відчувають один до одного таку особисту неприязнь, що прям їсти не можуть. Слово за слово, звучать перші постріли, і, начебто звичайна для цих кіл ділова зустріч скочується в формений пороховий чад. Перестрілка рідкісний фільм ще й тому, що йому абсолютно не загрожує такий бич сучасного кінематографа, як спойлери. Так як абсолютно не важливо, в якій послідовності почнуть стріляти персонажі, і чи будуть вони стріляти взагалі. У цій картині немає сюжетних поворотів, передчасне розкриття яких може нашкодити касовими зборами, або, там, позбавити глядачів сюрпризу. Адже вся цінність "Перестрілки" в постановці кожної зі сцен, в грамотно відтвореної стилістиці епохи, в базарах головних героїв, а все це просто неможливо перед ать самим лютим спойлером при всьому бажанні.