Якось, переглядаючи чергову кінострічку на цьому сайті, підчитую Болталку, де один дивак ну дуууже просить еротичних фільмів. Так ось же вона – чистої води еротика! Для глядачів, знайомих із попередніми роботами режисера Натана Хілла, «Леді Терор» пропонує велику кількість сексу, насильства та інтриг, щоб привернути їхній інтерес. Для тих, хто вперше стикається з роботою Хілла, цей фільм дає можливість відкрити для себе новий талант у кіновиробництві.

На цей раз відомий режисер повертається до глядачів з історією про брехню та хіть, представляючи заможного мельбурнського адвоката Джейка Лерджа. Причому грає цього адвоката сам Хілл. Як то кажуть, сам п’ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю. Так от, у Джейка є все те, що зазвичай мають заможні чоловіки – гарний будинок, чарівна наречена та власна практика в місті. Одного дня, займаючись своїми справами, Джейк приходить на допомогу екзотичній танцівниці Кендіс під час спроби пограбування. Назавжди вдячна за його допомогу, Кендіс дає натяки на те, що не проти познайомитися з ним поближче. Незважаючи на те, що у нього в житті все складається дуже добре, Джейку нічого не лишається, як усе це зруйнувати власними вчинками.

Отож, як і варто було очікувати, бо навряд чи хтось із чоловіків колись відмовиться від спокусливої жінки, Джейк швидко опиняється на тій самій хвилі, що й Кендіс. Перш ніж ви це зрозумієте, двоє зав’язують таємний роман за спиною нареченої Джейка. Зрозуміло, що перебіг цієї перелюбної справи ніколи не проходить гладко, і незабаром Джейк виявляється втягнутим у неприємності. Незалежно від того, чи йдеться про запального вітчима Кендіс, якому, здається, надзвичайно комфортно через поведінку падчерки, чи про її подругу Тоніну, яка вважає Джейка ідеальним чоловіком, або навіть про замахи на життя, Джейк і справді опиняється у великій біді без жодної ідеї, як вийти із цієї ситуації. Але є одна-єдина людина, яка щиро піклується про адвоката і прагне йому допомогти, навіть якщо він сам не може про себе потурбуватися. Це Айла, секретарка Джейка, яка мріє стати приватним детективом. Це дуже цікавий персонаж.

«Леді Терор», безсумнівно, суворий фільм, але мені сподобалося те, що він має на увазі більше, ніж показує на екрані, досліджуючи наслідки, яких можна було б уникнути, якби Джейк проявив стриманість. Тим часом, поки він пожинає те, що посіяв, його дії впливають не тільки на нього й Кендіс, а також на життя інших людей довкола цих двох. На мою думку цілком достойний трилер, якщо не враховувати, що персонажі часто носять однакові вбрання, і це впадає в око.

Коли переглядала цей фільм, то мені дуже хотілося втрутитися в історію і відверто поговорити з головною героїнею Уейверлі. Невже і справді можна бути такою наївною? Дивно, але так воно і є, хоча, попри всі труднощі, фільму вдалося захопити моє серце, хоча це й вимагало деякого часу.

Уейверлі втілює на екрані чарівна Андреа Бенг, яка запам’яталася мені своєю яскравою роллю в довготривалому серіалі «Асиміляція Кімів». Вона зображує Уейверлі милою, сором’язливою, нерішучою, а часом і дратівливою. Словом, це незріла молода дівчина на порозі дорослого життя, яка збирається розпочати медичну ординатуру в Торонто після навчання в Чикаго. Але, як і варто було очікувати, щось пішло не так. Спонтанне рішення провести літо у тітки в маленькому містечку повністю перевертає її життя з ніг на голову і призводить до несподіваного розвитку подій.

Хоча ця драма у своїй основі є історією дорослішання, вона також заглиблюється в романтику. Партнером Уейверлі стає неперевершений рятувальник Блейк, роль якого грає Роббі Амелл. На мою думку, Роббі – талановитий актор, здобув популярність і серця мільйонів прихильниць завдяки серіалу «Завантаження». Його присутність у цьому фільмі додає історії шарму, оскільки він доповнює свого партнера. Коли Уейверлі опинилася в будинку своєї тітки в тихому містечку Британської Колумбії, раптом вона змінює свої плани, а разом з цим приходить і невизначеність. Ще б пак, зустріла такого парубка, чому б їй і не змінити плани. Хто завгодно змінить. А особливо після того, як Блейк рятує дівчину, він стає для неї справжнім героєм.

А проте зв'язок невпевненої в собі Уейверлі з таким самим невпевненим у собі Блейком, який стикається з власними труднощами, є центральною частиною сюжету. Виконавці головних ролей вправно справляються зі своїми персонажами. Блейк лише зовні здається скелею, а насправді внутрішньо травмований. Особиста боротьба Уейверлі та Блейка викликала у мене співчуття, хоча фільм пропонує простий досвід першого кохання, не заплутаний і не хитромудрий.

Події у фільмі розгортається повільно, даруючи глядачам багатообіцяючі моменти, а фон Британської Колумбії додає стрічці візуальної привабливості. Зрештою, мені здається, що фільм зможе зацікавити глядачів подорожами своїх персонажів, що розвиваються, незважаючи на випадкові невідповідності і недоліки в сюжеті. Проходячи через емоційні глибини та особистісне зростання разом з Уейверлі та Блейком, я вболівала за їхню історію. Раджу також вам поринути в цей кінематографічний досвід і відкрити глибину свого серця.

Як на мене, то дуже актуальна нині кінострічка, коли кожен хоче виділитися і бути популярним у мережі, навіть коли особливо немає чого демонструвати на публіку, і часто блогери в гонитві за лайками і кількістю підписників втрачають відчуття реальності.

Історія фільму обертається навколо Олівії, матеріалістичної молодої жінки, яка наближається до свого 30-річчя без особливого особистісного зростання. Незважаючи на велику кількість підписників в Інтернеті та любов до моди, вона бореться з фінансовою безвідповідальністю та залежністю від батьків. Після того, як її звільнили з роботи через необдуманий пост у соцмережі, Олівія опиняється на роздоріжжі. Завдяки підтримці таких друзів, як Кімберлі, і зустрічам у притулку для бездомних під назвою «Harvest Rescue Mission», Олівія починає усвідомлювати важливість милосердя, співчуття і пошуку власного шляху, щоб більше не пливти за течією, як вона робила до цього.

Попри те, що Олівія стикається з різними викликами, такими, як безробіття, бо батьки урізали її фінансування, і відсутність даху над головою, бо власного житла у неї ще немає, головна героїня отримує нові можливості для зростання, а також цінні уроки про другий шанс, прощення та спокуту. Завдяки постійній взаємодії з людьми в притулку та хвилинам роздумів і молитви подорож Олівії стає свідченням сили віри та любові. У фільмі чудово відображені теми трансформації людини, співчуття до ближнього свого та пошуку справжньої мети життя.

Коли ж Олівія вперше в житті прокладає свій, самостійно обраний шлях через складні обставини та особисті дилеми, вона відчуває постійну присутність якоїсь більшої, вищої сили в її житті. Зрештою, це історія про те, як прийняти зміни, адже життя не стоїть на місці, шукати внутрішньої гармонії в собі та гармонії із зовнішнім світом.

У цьому фільмі також чудова акторська гра Лари Сільви у ролі Олівії Голден і Джейсона Беркі. Персонажі, яких вони зображують, Олівія та її друг Райан, відіграють важливу роль у історії. Фільм ефектно передає нам повідомлення про те, що, покладаючись на власні сили і Божу допомогу люди можуть змінити своє життя на краще. Музика дуже енергійна і жвава в цій драмі, що додає загальної привабливості фільму.

Я особисто вірю в Бога, тому мені сподобався такий підхід у викладі основної теми, але не знаю, чи зацікавить фільм нерелігійних людей, які звикли вирішувати всі питання самостійно і не чекати манни небесної.

Ця історія заглиблюється в непереборні труднощі, які виникають на шляху боротьби головних героїв з проблемами психічного здоров’я, зберігаючи атмосферу напруги протягом усього сюжету. Події розгортаються в американському суспільстві темношкірих. Головна героїня – доктор Саріта, яка викладає в університеті. Ми знайомимося з нею в той момент, коли вона, перебуваючи в своєму кабінеті, починає відчувати непритомність через зниження частоти серцевих скорочень. Занепокоєна, вона кличе на допомогу свого надійного собаку Бастера. Перед тим, як втратити свідомість, Саріта помічає, що до неї наближається грізна закривавлена постать.

А коли жінка приходить до тями, то вона знаходить себе на дивані, поки її кузен Едді піклується про неї. Едді щодня старанно доглядає за Сарітою, як вдома, так і поза ним. Поки він заохочує Саріту виходити на вулицю та більше насолоджуватися, вона бореться з проблемами, пов’язаними з лікуванням своєї нарколепсії. Коли ж Саріта просить у свого лікаря поради про те, як їй подолати сонний параліч і галюцинації, лікар рекомендує збільшити дозу ліків.

Тим часом ми знайомимося з другим головним персонажем – це Престон, відомий під своїм реперським псевдонімом Пі-Maк. Він щойно закінчив свій виступ, і ми дізнаємося, що він теж психічно неврівноважений. Пі-Мак отримує пораду від свого помічника Джея, який закликає його дотримуватися біполярних ліків замість того, щоб захоплюватися наркотиками. Але Пі-Мак наполягає на тому, що ліки заважають його творчому процесу. Напруга загострюється, коли Пі-Мак виганяє всіх зі своєї гардеробної за вказівкою своєї дівчини Шонтай, яка бажає усамітнитися. Не знаючи про намір Шонтай обговорити проблеми їхніх стосунків, пов’язані з жорстоким поводженням і майбутнім батьківством, Пі-Мак вводить наркотики в її воду під час їхньої розмови.

Згодом Шонтай помре від передозування наркотиків біля своєї машини, а Пі-Мак переїде у свій новий будинок поблизу Саріти. Її близька поруга Брін пропонує використати камери на даху будинку Саріти, щоб ближче роздивитися новачка, але Саріта відмовляється, бо вона використовує камери, щоб стежити за собою під час серцевих нападів. За несподіваного повороту подій Саріта вирішує відвідати Пі-Мака в його резиденції для офіційного знайомства, де між ними виникають підозри.

У міру розвитку подій з’являються сумніви щодо намірів голових персонажів через проблеми з психічним здоров’ям, з якими вони обоє стикаються. Боротьба Пі-Мака з біполярним розладом, що призводить до спалахів насильства, протиставляється галюцинаціям Шаріти, спричиненим нарколепсією, а тому вони обоє потенційно небезпечні. Розгадка цієї таємниці криється в самому фіналі.

Про те, що страждаю на клаустрофобію, я зрозуміла не одразу, а лише коли прийшла до своєї кузини на роботу. Вона в той час працювала в кіоску, в переході метро, і там було місця реально метр на два, та й те було заставлено всякою всячиною. Зважаючи на цю свою особливість, фільм видався мені більш ніж моторошним, бо події у фільмі розгортаються в основному в багажнику автомобіля. Якщо ви дивилися американський фільм «Тривожний виклик» 2013 року режисера Бреда Андерсона із Холлі Беррі та Ебігейл Бреслін в головних ролях, то атмосфера подібна і в цьому німецькому трилері.

Сюжетна лінія розвивається навколо молодої жінки Маліни, яка опиняється замкненою в багажнику автомобіля після раптової зупинки водія. Хоча її викрадач залишається безіменним, його тривожна поведінка відчутна і не передбачає нічого доброго. На щастя, у Маліни є мобільний телефон, яким вона час від часу спілкується зі своєю родиною та бойфрендом Енно. Крім того, їй вдається зв’язатися з поліцією, і зрештою вона починає співпрацю з Елізою Кюне. Маліна зображена як сильна жінка, яка мужньо протистоїть біді. Проблема в тому, що інформація, яку вона може надати поліції для свого спасіння, дуже обмежена.

Ця історія про виживання особлива тим, що розповідь зосереджена виключно на точці зору Маліни, а не на точці зору оператора 911, якій вона зателефонувала. На початку фільму здається, що телефон стане рятівною соломинкою головної героїні, хоча насправді це не так. Слід визнати, що наявність мобілки у Маліни не додає їй шансів бути врятованою зі скрутного становища, враховуючи обставини її полону, і те, що автомобіль, у якому вона перебуває, постійно рухається. Маліну втілює на екрані Зіна Мартенс, і вона чудово грає, випромінюючи стійкість у своєму зображенні головної героїні. Примітно, що кінематограф тонко вловлює відчуття замкнутості і безвиході, але зовсім не безсилля Маліни, яка готова боротися за свою свободу до останнього подиху. Кожна надана нею інформація – безцінна і вона просуває історію вперед, розкриваючи винахідливість Маліни, яка випливає з її медичної освіти.

Особисто я вважаю цей фільм унікальним, і тепер він став одним з моїх фаворитів завдяки своїй здатності створювати напружену атмосферу та захоплювати глядача своїм правдоподібним сюжетом. Незважаючи на компактний розмір фільму, що жодним чином не перешкоджає якості, йому вдається справити тривале враження завдяки цій напрузі та реалістичному зображенню подій, що розгортаються. Я рекомендую переглянути цей фільм любителям трилерів.

Про те, що страждаю на клаустрофобію, я зрозуміла не одразу, а лише коли прийшла до своєї кузини на роботу. Вона в той час працювала в кіоску, в переході метро, і там було місця реально метр на два, та й те було заставлено всякою всячиною. Зважаючи на цю свою особливість, фільм видався мені більш ніж моторошним, бо події у фільмі розгортаються в основному в багажнику автомобіля. Якщо ви дивилися американський фільм «Тривожний виклик» 2013 року режисера Бреда Андерсона із Холлі Беррі та Ебігейл Бреслін в головних ролях, то атмосфера подібна і в цьому німецькому трилері.

Сюжетна лінія розвивається навколо молодої жінки Маліни, яка опиняється замкненою в багажнику автомобіля після раптової зупинки водія. Хоча її викрадач залишається безіменним, його тривожна поведінка відчутна і не передбачає нічого доброго. На щастя, у Маліни є мобільний телефон, яким вона час від часу спілкується зі своєю родиною та бойфрендом Енно. Крім того, їй вдається зв’язатися з поліцією, і зрештою вона починає співпрацю з Елізою Кюне. Маліна зображена як сильна жінка, яка мужньо протистоїть біді. Проблема в тому, що інформація, яку вона може надати поліції для свого спасіння, дуже обмежена.

Ця історія про виживання особлива тим, що розповідь зосереджена виключно на точці зору Маліни, а не на точці зору оператора 911, якій вона зателефонувала. На початку фільму здається, що телефон стане рятівною соломинкою головної героїні, хоча насправді це не так. Слід визнати, що наявність мобілки у Маліни не додає їй шансів бути врятованою зі скрутного становища, враховуючи обставини її полону, і те, що автомобіль, у якому вона перебуває, постійно рухається. Маліну втілює на екрані Зіна Мартенс, і вона чудово грає, випромінюючи стійкість у своєму зображенні головної героїні. Примітно, що кінематограф тонко вловлює відчуття замкнутості і безвиході, але зовсім не безсилля Маліни, яка готова боротися за свою свободу до останнього подиху. Кожна надана нею інформація – безцінна і вона просуває історію вперед, розкриваючи винахідливість Маліни, яка випливає з її медичної освіти.

Особисто я вважаю цей фільм унікальним, і тепер він став одним з моїх фаворитів завдяки своїй здатності створювати напружену атмосферу та захоплювати глядача своїм правдоподібним сюжетом. Незважаючи на компактний розмір фільму, що жодним чином не перешкоджає якості, йому вдається справити тривале враження завдяки цій напрузі та реалістичному зображенню подій, що розгортаються. Я рекомендую переглянути цей фільм любителям трилерів.

Загалом, цей фільм заскладний для простого обивателя, який вирішив увечері розслабитися і насолодитися переглядом якогось стрічки. Тому й не дивно, що так багато дислайків до нього. На мою думку, «Кухня» заслуговує на місце в списку улюблених лише тих для глядачів, які цінують розумні, складні фільми, що змушують їх роздумувати ще довго після титрів. Трилер пропонує багату канву оповіді, яка бездоганно переплітає різноманітні елементи для створення візуально приголомшливого та емоційно резонансного кінематографічного досвіду.

Перш ніж заглиблюватися в критику, хочу сказати, що я не претендую на звання глибоко інтелектуального глядача, однак спробувала подивитися на фільм з іншого боку. На перший погляд може здатися, що стрічка зображує антиутопічний світ майбутнього. Хоча, на мою думку, це всього лиш алегорія, бо у фільмі ніде про це не йдеться. «Кухня» не має на меті побудувати складний фантастичний світ з обширними соціально-політичними проблемами. Натомість делікатність у зображенні вигаданого суспільства робить фільм і справді захопливим. А ще мені сподобалося, що стрічка уникає надмірної драматизації деталей, наприклад соціальної нерівності. Це дозволяє зосередити увагу на головних персонажах.

«Кухня» заслуговує на подяку за те, що вона зображує своїх героїв зі сталевим хребтом і стійкістю. Я дуже люблю сильних персонажів, і в цьому фільмі вони саме такі. А тепер проведімо паралелі цього вигаданого суспільства з нашою теперішньою реальністю. Ось від цього треба відштовхуватися при перегляді фільму, який через свою призму слугує відображенням наших з вами суспільних проблем, таких, як глибока несправедливість і вседозволеність тих, хто має владу, ховаючись за інноваціями. Цікаво, що фільм не приймає сторону жодного героя, а дотримуються тонкої межі нейтралітету, поєднуючи моменти кохання зі сценами насильства і намагаючись правдиво віддзеркалити те, як люди живуть серед труднощів.

Іще один момент, на якому я б хотіла наголосити, – у фільмі є безліч моментів для сміху чи усмішок, щоб розбавити напруження, причому подані вони витончено, без явного нав’язування глядачам, як типові дотепні жарти, а чудова гра Кейна Робінсона та Хоупа Ікпоку додає глибини їхнім складним персонажам.

Цей фільм і справді встановлює високі стандарти для глядачів, перевершуючи різні аспекти, такі, як розвиток персонажа, світобудова, вибір акторів, дизайн костюмів, операторська робота та музика. Навіть другорядні персонажі залишають незабутнє враження, незважаючи на обмежений екранний час. А поєднання футуристичних і реалістичних елементів спонукає до глибоких роздумів про наше суспільство.

Кримінальний трилер останнім часом став моїм улюбленим жанром кіномистецтва, хоча раніше я надавала перевагу романтичним комедіям, щоб тільки обов’язково з хеппіендом. Дебютний фільм режисера Метью Ербі занурює глядачів у бурхливе життя своїх героїв з вадами, і в цьому родзинка фільму, бо жоден з нас не ідеальний. Режисер створює складних персонажів, які намагаються вижити серед обставин, борючись з матеріальними та особистими труднощами. Одразу видно, що це американська стрічка, де акцент зроблено на збагаченні персонажів. Тобто, якщо ти фінансово не зміг піднятися, то ти – справжній нуль без палички, навіть якщо ти і хороша душевна людина.

Розповідь починається з розповіді молодої і привабливої Сью Паркер, яка управляє дайв-баром, розташованим на березі річки в Північній Луїзіані. Вона знайомить нас із класовим поділом, який яскраво відображає ця річка. З одного боку мешкають заможні особи у розкішних особняках, які з кожним днем стають дедалі багатшими. На протилежному боці знаходяться ті, кого американські ЗМІ часто називають сміттям, тобто це особи, які заплуталися в боргах, мають проблеми із законом або на шляху до самознищення, топлячи своє горе у різного роду залежностях.

Один із таких людей – батько Сью, алкаш Гері, який є власником бару і уособлює цей спосіб життя. Незважаючи на втечу від особистих демонів, його неспроможність створити стабільне життя для свого маленького сина Джейкоба засмучує Сью. Рішуча та стійка, Сью з усіх сил прагне утримати бар на плаву і розрахуватися з боргами, щоб запобігти майбутнім наслідкам. Однак що може зробити одна молоденька дівчина без будь-якої підтримки? Тому, незважаючи на її зусилля, Паркери опиняються в ситуації, з якої втекти неможливо.

Тим часом багаті землевласники з іншого берега річки – Джеб Рой та його дружина прагнуть захопити контроль над баром і будинком Паркерів. Ситуація ще більше погіршується, коли після років навчання до міста повертається їхній син Марк, який у шкільні роки був безтямно закоханий у Сью. Він і зараз хоче продовжити їхні стосунки, тому вирішує завітати в бар і побачити дівчину. Коли ж про це дізнаються його батьки, вони дають Паркерам рівно три дні, впродовж яких ті повинні зібрати 30 тисяч доларів і виплатити їм борг.

Визнаючи недієздатність свого батька через алкогольну залежність, Сью вирішує взяти справу у свої руки, щоб врятувати бар. Розмірковуючи над тим, як швидко отримати таку велику суму, вона зустрічає злодюжку Діона, який чистить кишені відвідувачів бару. Ставши свідком такого вчинку, Сью об’єднується з ним у схемі, яка включає невеликі крадіжки. Однак згодом їхня діяльність переростає у більш серйозні кримінальні дії.

Останнім часом моє захоплення корейським кінематографом не має меж. Незважаючи на те, що концепцію цього фільму важко назвати новаторською, однак її реалізація справді виняткова, і фанати постапокаліптичного виживання людей вже зацінили цей бойовик своїми лайками на цьому сайті. Бойовик поєднує гострі відчуття, напружені моменти та зіркову бойову хореографію, що можна вважати неймовірно цікавим кінематографічним досягнення.

Події сюжету розгортаються через три роки після глобального занепаду в постапокаліптичному світі, зруйнованому катастрофічним землетрусом. Ті щасливці, яким вдалося вижити, створили колонії і борються за виживання в новій суворій реальності, яка посилюється гострою нестачею води, спричиненою тривалою посухою. Головні герої – вправні мисливці Нам Сан, роль якого грає видатний актор Ма Дон Сок, і Чой Джи Ван, він же Лі Джун Йон. Незважаючи на те, що в цього молодика безліч фанаток, я не входжу до їх числа, бо, на моє переконання, чоловік має бути мужнім, а у нього образ ванільного хлопчика. Але в цьому фільмі Лі Джун Йон грає неперевершено, особливо в дуеті із зірковим Ма Дон Соком. Ма Дон Сок просто сяє своїм харизматичним зображенням Нам Сана, втілюючи переконливого персонажа, який резонує з глядачами в цій унікальній історії.

Так от, ці двоє торгують м’ясом по бартеру, обмінюючи його на товари першої необхідності. Чой Джи Ван таємно захоплюється і відчуває прихильність до молодої дівчини Хан Су На. Сюжет загострюється, коли з’являється група невідомих і заявляє, що пропонує притулок у Сеулі – недоторканий житловий будинок, який охороняє елітний військовий персонал, що прагне забезпечити майбутнє людства, віддаючи перевагу сім’ям з дітьми. Однак зразу ж виникають сумніви щодо їхніх справжніх мотивів, і підозра зростає навколо водопостачання та авторитарних діячів, які керують комплексом, зокрема одержимого своїми експериментами лікаря Ян Гі Су. Нам Сан і Чой Джи Ван повинні вжити заходів, щоб захистити своїх супутників, заручившись підтримкою сержанта військово-повітряних сил спеціального призначення Лі Ен Хо. Вони вирушають в небезпечну подорож до безпечної зони, щоб відкрити тривожну правду після прибуття туди.

По мірі розвитку сюжету фільм переростає в сповнену адреналіну мандрівку з невпинними екшн-діями та захопливою оповіддю. Бойовик демонструє виправдане насильство, необхідне для виживання і боротьби проти грізних ворогів. Думаю, що любителі унікальних бойових сцен зацінять фільм, бо втрати серед команди зростають по мірі того, як підвищуються ставки. Кінострічка також заглиблюється в моральні дилеми, які залишилися зі мною ще довго після титрів.

Захоплива сімейна драма, я отримала масу задоволення від перегляду. Інтрига зберігається від початку і до самого кінця, але завершується все на позитивній ноті.

Нова няня Медді прибуває у розкішний маєток Венді і Джонатана Томсонів, розташований у живописній місцевості. Їй усі дуже раді, особливо в захваті їхні діти Ешлі і Джейк, бо вона молода і енергійна, а ще – готова віддавати дітям увесь свій вільний час. Однак зразу зрозуміло, що Медді не та, за кого себе видає. Це інтригує, і я чомусь на початку фільму подумала, що старша дочка Томсонів Ешлі – прийомна, а насправді вона біологічна дитина Медді. Хоча це не так, і мене потішило те, що я помилилася. Ще однією уловкою фільму було те, що Медді обіцяє своєму бойфренду, ніби скоро вони будуть багаті, бо вона провертає навколо Томсонів свою аферу, пов’язану з їхньою нерухомістю і грошима. Хоча насправді це також неправда, бо Медді ставила перед собою зовсім іншу мету.

Цікаво те, що Медді видає із себе сильну і в дечому навіть жорстоку жінку, але за фасадом залізної леді приховується чутлива і зранена душа, яка також уміє співчувати і плакати. На шляху до своєї мети Медді зваблює Джонатана, хоча там і зваблювати не було чого, бо Джонатан ще той ловелас. Навіть якби вона і не виявляла знаків уваги, він би хотів її домогтися. Це такий тип чоловіків, які ніколи не хочуть бути вірними одній жінці. Але фільм не про це, тому Медді просто вміло його використовує у своїх інтересах.

Все найцікавіше починається, коли в маєток прибувають батьки Венді. Зненацька Медді охоплює лють, яка накопичувалася впродовж тривалих років життя. Виявляється, батьки Венді – також і батьки Медді, справжнє ім’я якої – Кейла. Коли вона була ще немовлям, батько наполіг, щоб відправити молодшу дочку у притулок, нібито через те, що вони як дуже бідна родина не змогли б потягти виховання обох дівчат. Цей момент назавжди відклався у пам’яті Венді, тому вона все життя трепетно берегла фотографії молодшої сестри, а коли подорослішала, то почала шукати її. Однак Венді сказали, що Медді/Кейла живе у прийомній сім’ї і дуже щаслива.

Хоч Венді сподівалася, що одного разу знову побачить сестру на своєму порозі, але в той момент вона не насмілилася її турбувати. Дуже цікавий сюжет, неперевершена акторська гра і інтригуючи моменти надають цій драмі особливого шарму. Єдиний момент, який я не зрозуміла, це те, хто здійснив замах на життя дівчини, що мала йти на співбесіду після Медді. Рекомендую цей фільм до перегляду, навіть якщо ви і не любитель цього жанру, він підійде, щоб розбавити вечір і отримати нові враження.

Шахід Капур – один з моїх найулюбленіших індійських акторів, найбільше запам’ятався з фільму 2019 року «Кабір Сінгх», де він грає трохи пришелепуватого, алкогольно залежного, нестерпного, але до нестями закоханого геніального лікаря.

Химерна романтична комедія «Моя дівчина робот» досліджує складність людських емоцій і межі штучного інтелекту, а ще – безтурботно споглядає на любов і технології. Несподіваний роман головного героя Аріана з роботом Сіфрою кидає виклик його переконанням і змушує протистояти власним почуттям, чого він ніколи від себе не очікував. Ну і тут така хитра тітонька Урміла, як Пилип з конопель: а я тебе вітаю, хлопче, бо те, що ти бачиш, насправді зовсім тим і не являється, бо ти щойно опинився в ліжку з найсправжнісіньким роботом, на створення якого пішло 13 років. Добра така жіночка ця Урміла.

По ходу сюжету комедія помилок і непорозумінь між Аріаном і Сіфрою лише поглиблює їхній зв’язок і висвітлює розмиті межі між людиною та машиною. Прибуття Сіфри з Америки в Делі приносить цілий ряд нових викликів, оскільки сім’я Аріана мимоволі приймає її як свою власну невістку, не знаючи про істинну суть цієї дівчини-робота. Контраст між механічною природою Сіфри та зростаючою прихильністю Аріана до неї створює напругу та багато гумор, оскільки він намагається змиритися зі своїми почуттями. Головна тема комедії – чи може машина по-справжньому розуміти людські емоції та відповідати взаємністю? Схоже, що Аріану доведеться погодитися з тим, що її почуття до нього не такі щирі, як він того хотів би, хоча вона дуже про нього піклується і прагне догодити в усьому.

У міру розгортання історії глядачі потрапляють у вихор емоції, повен сміху, сліз і самопізнання. Внутрішній конфлікт Аріана між його логічним розумом і бажаннями його серця підриває його спокійне життя, тоді як поступова еволюція Сіфра від запрограмованої машини до розумної істоти додає глибини та емоційності сюжету. Мені, як глядачці, дуже хотілося б, щоб Аріан і Сіфра знайшли спосіб подолати прірву між людиною та машиною, бо все, що їм судилося, це назавжди залишитися розділеними у своєму розумінні кохання.

Із зірковою грою талановитого акторського складу та захопливим сценарієм, який балансує між гумором і душевною оповіддю про нерозділене кохання, цей фільм спонукає до роздумів про труднощі любові та штучного інтелекту. Незалежно від того, чи ви безнадійний романтик, ентузіаст технологій чи просто прагнете добряче посміятися, цей фільм пропонує кожному насолоджуватися та розмірковувати ще довго після титрів.

Я подивилася 6 серій, які є на цьому сайті. І це здається тільки початком фільму. Епізоди дуже короткі, і не зрозуміло, навіщо було їх дробити таким чином, хоча пробігають вони дуже жваво. Коли прочитала опис, то очікувала, що буде якесь фантастичне переселення душі тигриці в тіло молодої дівчини. Але поки нічого такого не відбулося. Тигриця сама по собі, а дівчина сама по собі. Точніше, тут дві тигриці, одна – Адхіра, що якимось чином була пов’язана з матір’ю дівчини, і обоє вони загинули, а друга Рані – з’являється через 20 років після цього інциденту і якимось чином пов’язана з її дочкою Гаурі. Вона лише переслідує дівчину, і нічого більше до пуття не зрозуміло. До слова, тигриці, звичайно, створені за допомогою комп’ютерної графіки, і до того ж не дуже вдалої, ніби це робив початківець.

Подивилася в офіційних джерелах, що має бути 18 серій у фільмі. Чекатиму наступних. Може, щось проясниться з тигрицями і переселенням душ. Ну а поки що драма розгортається в домі місцевого чинуші Шамшера, який мітить на пост голови партії. У нього двоє синів – старший Дева і молодший Вір, які є повними протилежностями. Дева – заядлий мисливець, якому ніяк не знайти душевного спокою. Він лише створює неприємності вдома і плямить репутація Шамшера. Дева настільки відчайдушний, що завжди грає за своїми правилами. Хоча полювання в джунглях заборонне, він не боїться піти навіть проти поліції. На противагу Деві – Вір, улюбленець батьків і гордість сім’ї, добре вихований, правильний, щойно повернувся з-за кордону. Вір такий, хоч до рани його прикладай, завидний наречений для всіх незаміжніх сільських дівчат.

Одного разу Дева стає свідком несправедливості і, як і завжди, вирішує стояти за правду. Несплата за проїзд у рікші двоюрідної сестри Гаурі Тані призводить до глобального конфлікту, в якому замішана голова партії. Шамшеру явно не пощастило, бо тепер посада, якої він добивався 10 років, дістанеться комусь іншому. Він у всьому звинувачує Деву і виганяє його з дому. Ще один випадок зводить Деву і Тані в храмі, де молодик на очах у своєї сім’ї і сім’ї Гарі знову викриває її злочин. Але йому ніхто не вірить. Ба більше, Шамшер привселюдно відрікається від старшого сина.

Поки Дева топить своє горе в алкоголі, на його бік стає рідний дядько Агні, той самий, який два десятиліття тому вбив володарку джунглів – тигрицю Адхіру, але і сам постраждав і покалічився від її нападу. Тепер Агні не може сам займатися полюванням, тому пропонує Деві співпрацю на взаємовигідних умовах – він має убити Рані і принести Агні її шкіру, а за це він отримає як винагороду кругленьку суму грошей.

Ця мелодрама в оригіналі має назву «Love on the Right Course», що в перекладі означає «Кохання на правильному шляху», і мені здається, що така назва була б кращою для цього фільму. Хоча гольфу тут і справді чимало, але драма зовсім не про те, акцент зроблено на іншому.

Головна героїня Вітні таки гольфістка. Ми знайомимося з нею, коли вона втрачає надію. Її продуктивність як професійного гравця в гольф знято упала, оскільки її мати померла, і вона думає кинути заняття гольфом. В останню спробу досягти успіху Вітні бере участь у турнірі в Угорщині, де проживає її батько Мартон, який після смерті дружини перебуває у глибокій депресії. Там вона зустрічає харизматичного і всерозуміючого Даніеля, праву руку свого батька в гольф-клубі. Розглядаючи можливість продажу клубу її батьком, Деніел допомагає відновити пристрасть Вітні до гольфу. Однак коли Деніел збирається стати тренером Вітні на турнірі, її колишній тренер Ендрю знову з’являється, як Пилип з конопель, і ставить під загрозу як її гру, так і її стосунки з Деніелом, що вже наклюнулися.

На фоні більш ніж простого сюжету фільм може похвалитися вражаючими локаціями, що робить його одним з візуально найприємніших фільмів «Hallmark», які я колись бачила. Знята у Будапешті та його околицях, драма демонструвала спокійні сонячні пейзажі та пишну зелень. Краєвиди просто неймовірні, показуючи красиві сцени на березі річки чи старовинну бруківку на вулиці, прикрашеній різнокольоровими висячими парасольками. Продавці виставили там яскраві вироби, фрукти і квіти. Коротка угорська танцювальна сцена додала фільму суто європейської атмосфери. Очевидно, оператор залюблений у столицю Угорщини, інакше не зміг би подарувати нам цієї насолоди від перегляду.

Усупереч моїм очікуванням щодо чергової солодкої мильної опери, фільм занурився в глибші емоції. З дня смерті матері Вітні минуло два довгих роки, але для неї ця трагедія сталася ніби вчора, вона все одно хвилювалася, дивлячись на речі матері або розповідаючи про неї. Через це горе її кар’єра пішла на спад. Такі емоції може зрозуміти лише людина, яка втратила когось із рідних. Це дуже проникливо, бо насправді рідні ніколи не вмирають, вони просто поряд бути перестають, живучи в наших серцях. Вітні знайшла радість завдяки Даніелю, який познайомив її з нетрадиційними способами гри в гольф. Що стосується Мартона, то йому знадобився милий песик, щоб допомогти йому почати знову спілкуватися зі світом. Ну а Ендрю виявився справжнім лиходієм, одним з тих, кого варто уникати. Мені здається, цей фільм сподобається співчутливим людям з високим рівнем емпатії.

Із самого початку перегляду цього фільму зрозуміло, що це не типовий кримінальний трилер. Пірс Броснан в головній ролі на старість років вирішив потішити нас захопливою і похмурою комедією. Фільм починається з двох жорстоких убивств, які настільки ж криваві, наскільки й веселі.

Сюжет доволі традиційний і оснований на романі Віктора Ґішлера «Мавпи зі зброєю». Події розгортаються в основному в Міссісіпі і зосереджені навколо кіллера Чарлі, який вважає себе консьєржем, або вирішувачем проблем. Однак із самого початку стає очевидним, що Чарлі має вирішити набагато більше проблем, ніж він того очікував. По-перше, він влаштовує справжній хаос, убиваючи свою ціль через некомпетентність нового партнера. На щастя, ця проблема вирішується сама по собі, коли партнер випадково вбиває себе і служить заміною трупа. Але більша проблема виникає, коли безжалісний гангстер і суперник Чарлі вбиває його підтоптаного боса Стена, який страждає на деменцію, разом із більшістю членів банди Стена.

Віднині Чарлі стає мішенню, і в боротьбі за виживання він об’єднується з Марсі, озлобленою колишньою дружиною Стена, яка, як виявилося, володіє навичками таксидерміста. Марсі виявляється ще тою пройдисвіткою. Коли Чарлі відвідує її лише для того, щоб знайти два мертвих тіла, вона вже подбала про них сама. Насправді Марсі має особисті мотиви допомагати Чарлі, але про це вона ніколи нікому не дізнається, ну, хіба що Чарлі сам виведе її на чисту воду. Кульмінацією фільму є остаточне протистояння між Чарлі та гангстером, де, здається, головному герою судилося стати ще однією жертвою, але потім сюжет приймає несподіваний поворот.

Мені сподобалося те, що фільм доволі динамічний, на відміну від багатьох бойовиків сьогодні, які, як правило, надмірно затягуються. Розумні жарти і дотепні діалоги бездоганно вплетені в жорстокі сцени. Пірс Броснан, який у віці 70 років залишається неймовірно харизматичним і підтягнутим, демонструє вражаючу гру, яка водночас впевнена та стримана. Його персонаж Чарлі – безжалісний оперативник, але водночас співчутливий, бо він відчуває жаль до свого боса, що тане на очах. Чарлі дуже переконливий і глибокий персонаж. Він давно мріє піти на пенсію і купити напівзруйнований будинок в Італії всього за один долар, але він ще не зробив цього кроку через відсутність партнера. Хоча все може змінитися завдяки співпраці з Марсі, яка значно молодша за нього.

Мені знається, що цей фільм припаде до душі не лише прихильникам жанру бойовиків, а й усім іншим глядачам. Розумний сценарій і незаперечна харизму Броснана подарують кожному захопливий кінематографічний досвід.

Загалом непоганий фільм про світ темношкірих людей, але одразу видно, що і режисер, і сценарист, і навіть письменник, чий роман взято за основу драми – всі чоловіки. Тобто при перегляді цієї кінострічки ми опиняємося суто в чоловічому світі, чи краще сказати, у домінуюче чоловічому. Хоча, заради правди, треба визнати, що у фільмі є чорношкірі жіночі персонажі, які чомусь відсуваються на другий план. Хоча я прихильниця сильних жіночих персонажів у фільмах. Але жінки в цій стрічці слугують переважно фоновими фігурами без особливої глибини та розвитку.

Сюжет обігрується навколо професор коледжу Телоніуса Еллісона, який також пише романи під псевдонімом Монк. Але якщо викладацькі справи йдуть добре, то письменницькі – взагалі ніяк, і Телоніус щосили намагається продати свою останню роботу, але йому це ніяк не вдається. Натхненний успіхом іншої чорношкірої авторки Синтари Голден, Монк вирішує створити художній роман, далекий від правди, під іншим псевдонімом Стегг Р. Лі. Хоча її книга навмисно наповнена стереотипами про чорношкірих і викликає розчарування Монка видавничим світом. Дивно, але його рукопис одразу привертає захоплену увагу з боку видавництва та кінопродюсера, який бажає екранізувати його. Борючись зі своїм обуренням з приводу такої реакції на його фальшивий роман, Монк також стикається з проблемами всередині своєї сім'ї. Зіткнення зі смертю, конфліктами між братами та сестрами та погіршенням здоров'я його матері посилюють кризу совісті та ідентичності Монка.

У фільмі досліджуються теми мужності чорношкірих через інтелектуалізм Монка. Тобто його внутрішня боротьба починається, коли він розуміє упередженість, з якою американське суспільство ставиться до чорношкірих. Воно вимагає, щоб мистецтво чорношкірих зосереджувалося виключно на боротьбі, а не на демонстрації широти їх реального життя. Мені сподобалося, як фільм бездоганно зображує пригнічені емоції Монка з цього приводу. Хоча часом він недосконалий і неприємний, але я співчувала йому через його усвідомлення реальності, в якій він живе, і неможливість щось змінити.

Як я вже сказала, жіночі персонажі обертаються навколо Монка, але на них е зосереджена увага. Так, сестра Монка Ліза ненадовго з'являється перед завершенням історії. Кораліна, подруга Монка, надає моральну підтримку, але її характер не розкривається. Лоррейн діє як доглядачка матері Монка, а Синтара функціонує виключно як тло для його філософії. Загалом фільм наголошує на важливості перетину чорного мистецтва з реальним досвідом і пропонує інформаціє для роздумів щодо значущості мистецтва темношкірих американців.

Коли побачила, що стрічку зняв Джошуа Брукер, то одразу взялася до її перегляду, і не прогадала. Любителям хоррорів також рекомендую двосерійний фільм Джошуа Брукера «Розділений екран», теж дуже достойний. Цей фільм іще раз підтверджує талант цього режисера до створення напруження, жахів, внутрішнього насильства та симпатичних персонажів. Кінострічка «Дикуни» не тільки є сильною як окремий фільм жахів, а й збільшує мої очікування щодо майбутніх проектів від «Horror Dadz Productions».

Історія починається зі зникнення двох туристів у живописних горах, що спонукає антрополога доктора Скотта розслідувати цей інцидент і провести своє дослідження. Те, що обіцяло бути приємною прогулянкою по лісу, от-от перетвориться на карколомну зустріч із несподіваним. Коли Скотт зустрічається з двома наглядачами парку, вони повідомляють йому, що в цих околицях ходять чутки про дивних істот, які мешкають у лісі. Рейнджер Бен зголошується супроводжувати доктора Лароша до місця зникнення мандрівників. І от, разом розташувавшись на нічліг у таборі, вони стикаються віч-на-віч з канібальними створіннями, які живуть у лісистих ландшафтах. Між тим, доктору Ларошу вдається зафіксувати докази цих істот на камеру.

Далі на шляху він зустрічає ще одну мандрівницю та відеоблогерку на ім’я Доун, яка в курсі про цих жахливих лісовиків і об’єднує зусилля зі Скоттом, намагаючись уникнути цих створінь. Доун заблукала у цих краях не просто так, вона прибула з метою розвіювання праху свого батька. І зараз вона переживає неймовірну травму, спочатку через смерть свого батька, а потім ставши свідком існування цих істот. Лісолюди настільки ж дикі, як і можна було очікувати від канібальних мешканців лісу. Їх зовнішній вигляд, брудний і обдертий, підсилює страх Скотта і Доун. Своїм скуйовдженим виглядом, гнилою плоттю та невгамовною жагою до людської плоті вони зовсім не схожі на людську расу. Атаки цих дикунів у поєднанні з чудовим звуковим оформленням створюють неймовірні відчуття. Хоча у фільмі немає відвертої крові, неперевершений звуковий дизайн дозволяє уяві домальовувати те, що не можна побачити на власні очі.

Упродовж перегляду усього фільму я відчувала присутність цих канібальних дикунів. Навіть якщо їхні напади застають головних героїв зненацька, зловісна загроза, яка викликає параною, нависає постійно. Я вважаю, що цей хоррор особливий, майстерно знятий і відрізняється від інших фільмів жахів тим, що він набагато суворіший. Не пропустіть можливості переглянути цей захопливий хоррор!