Працюючи над літературним твором у детективному жанрі, я не можу пройти повз фільм, в якому один з моїх улюблених акторів задіяний у розслідуванні і є поліцейським на пенсії.
Я не очікував від “Сплячих собак” чогось неймовірного, на момент перегляду перебуваючи у напівдепресивному, спокійному меланхолічному стані.
Одразу як побачив Рассела Кроу, відмітив, що час не щадить нікого. Звісно, що у фільмі він змушений грати літнього детектива, але у гримера було не багато роботи, актору на момент зйомок повних 58 років.
Рассел Кроу – один з акторів, який не бере участі у відвертому лайні, а посередні роботи перетворюються як мінімум на чесний, якісний перфоманс завдяки геніальності і майстерності “гладіатора”.
Сплячі собаки саме той фільм, що сповнений передусім Расселом Кроу, а не подіями. За головним героєм цікаво спостерігати, відчувати його обмеженість, біль і страждання, нещадність останніх подихів життя.
Сплячі собаки потрапили на очі у вдалий момент, у відповідний до твору стан, картина стала ніби продовженням мого буття, оживаючи героями на екрані, дихаючи цинізмом, обіймаючи бажанням досягти мети, дізнатись правду. Фільм не може похвалитись самодостатністю, моя схвальна рецензія базується на задоволенні від перегляду, що сповнений суб’єктивних факторів, індивідуального досвіду переживання.